Останнім часом почали ширитись нетолерантні оцінки одних конфесій іншими. Звичайно, це неприпустимо і суперечить не лише моралі, але й конституції Української держави.

   Ще більшого занепокоєння викликають факти, коли представники деяких конфесій дозволяють собі ставити "поза законом" цілі художньо-мистецькі та наукові напрямки і стратегії, які не є за своїми спрямуваннями релігійними.

   Я маю на увазі оприлюднені у ЗМІ результати роботи науково-практичної конференції конференції "Тоталітарні секти - загроза правам людини у Східній Європі", (жовтень 2002 р., м. Вінниця), в підсумкових документах якої "рух послідовників родини Реріхів" значиться у переліку культів, що "викликають занепокоєння" Відповідаючи на звернення з цього приводу. представників реріхівських організацій України з проханням дати їм оцінку, зважаю за необхідне наголосити наступне.

   Історія реріхівського руху в Україні є історією становлення незалежної громадської культури в нашій державі. Треба сказати, що саме в суспільстві з розвинутою громадською культурою стає можливим повноцінний захист прав Людини. Адже лише за таких умов людина постає в усій своїй реальній сутнісній глибині, зі складною різноманістю її пізнавально-творчих запитів.

   Віднедавна ми стали свідками, а то й мовчазними співучасниками хвилі вандалізму проти культури: наруга над іменами Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, спотворення естетики й історичного середовища Києва, і як вершина цинізму - підкоп під Храм Святої Софії Київської. В цій низці аморальних актів - і зневага до спадщини родини Реріхів. яка є частиною нашого національного надбання.

   Як наслідок такої зневаги навколо імен Реріхів виникає багато спекуляцій і підмін. Існують окремі діячі і цілі угруповання, які використовують високий авторитет імен Реріхів для здобуття комерційних дивідендів. В такий ситуації Східно-Європейськкй правозахисний центр "Діалог", утворений з результаті роботи Вінницької конференції, мав би захистити ті реріхівські організації України, що працюють у правовому полі України від тоталітарних сект, замість того, щоб оголошувати весь реріхівський рух "деструктивним культом". Перше ніж давати оцінку спадщині родини Реріхів, її авторам слід було б глибоко простудіювати і пізнати її з системі світової культури, а не чіпляти малограмотні ярлики і маніпулювати громадською думкою.

   Ще торік до Комітету Верховної Ради з питань культури і духовності надійшла заява Всеукраїнської конференції реріхівських організацій "Захистімо імена і спадщину родини Реріхів. Міжнародний Центр Реріхів і громадський реріхівський рух". Прошу звернути увагу на цей документ, в якому достатньо повно викладено ситуацію, що склалась навколо імен Реріхів. Я мусив би також наголосити на світовому значенні Пакту Реріха, який ліг в основу Гаазької конвенції 1954 року. Ця ініціатива видатного художника і мислителя. Ідо постала у дуже складний період всесвітньої історії, була опертям для розгортання правозахисних рухів у багатьох країнах. Не зайвим було б пам'ятати про це і нинішнім правозахисникам.