2001 р. Москва. МЦР. Делегація представників Українського Реріхівського товариства (м. Київ) та Подільського народного університету Культури (смт. Літин, Вінницька обл.) на міжнародній науково-громадській конференції "НА ЗАХИСТ ІМЕНІ ТА СПАДЩИНИ РЕРІХІВ"

ЗАЯВА

Всеукраїнської конференції Реріхівських організацій

"Захистимо Імена і спадщину родини Реріхів,Міжнародний Центр Реріхів і громадський реріхівський рух"

   21-22 квітня 2001 р. в м. Дніпропетровську відбулася Всеукраїнська конференція реріхівських організацій, які співпрацюють з Міжнародним Центром Реріхів. Її учасники прийняли рішення звернутися до відповідальних осіб, ЗМІ, діячів культури і широкої громадськості.

   Виступити з цією Заявою нас змусила ціла низка взаємопов`язаних обставин, які набирають дедалі масштабнішого характеру. Тому ми вважаємо своїм обов`язком попередити громадськість про те, що у суспільстві, почуваючи себе цілком безпечно, діють деструктивні сили, які зазіхають на конституційні права людини - громадське життя, свободу творчого і пізнавального процесу.  В солідних виданнях окремі автори паплюжать світочів української та світової культури - Ярослава Мудрого, Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесю Українку, Ольгу Кобилянську та інших. На тлі загальної деморалізації суспільства особливою агресивністю відзначаються виступи проти імен Олени Блаватської, родини Реріхів, а також проти заснованого С.М.Реріхом Міжнародного Центру-Музею ім. М.К.Реріха, його керівників, численних шанувальників і самого реріхівського руху.

   Відверто наклепницьким характером вирізняється діяльність диякона Андрія Кураєва, який, тавруючи Реріхів, у своїй книзі "Сатанизм для интеллигенции (Рерихи и Православие)", кидає тінь сатанізму на всю інтелігенцію. На адресу реріхівського руху він висунув безпідставне звинувачення, що це - "нелегальна релігійна секта окультно-антихристиянського характеру"(С.18). Підгрунтям для таких виступів стало "Визначення Архієрейського Собору Російської Православної Церкви "Про псевдохристиянські секти, неоязичництво і окультизм" (грудень 1994 р), яке було покірливо продубльоване окремими Православними церквами в Україні.

   Паралельно з цим розгорнули свою діяльність по дискредитації родини Реріхів, Центру-Музею та його керівників Олег Шишкін, Олександр Сєнкевич, Юрій Канигін, Олександр Дворкін, та ін. Впадає у вічі разюча подібність почерку всіх скандальних публікацій проти Реріхів - безапеляційність, агресивність, грубе перекручення достеменних історичних фактів, висмикування цитат та інші прийоми маніпулювання свідомістю. Досить невибагливою є і фабула числених бульварних опусів, нашвидкоруч зкомпільованих із затертих міфологем нашого часу: більшовизм, шпигуноманія, масонство, окультизм. Так жадібні до сенсацій (і не лише до них) автори, що діють за сценарієм А.Кураєва і Ю.Канигіна, лукаво грають на людських почуттях, експлуатуючи достатньо вибухонебезпечні, як за теперішніх умов, больові точки суспільної свідомості.

   Очевидною є синхронність дій представників "жовтої преси", окремих державних службовців і певних клерикальних сил, які прикриваються високим авторитетом Православної Церкви. Намітилася явна тенденція до змикання церкви і держави, що суперечить Конституції України.

   Таким чином, через регулярне порушення честі, гідності і ділової репутації співробітників організацій, які носять ім`я Реріхів, численних шанувальників творчості родини Реріхів, в Україні створюється нестабільна у правовому відношенні ситуація.

Учасники Всеукраїнської конференції Реріхівських організацій

"Вірно":
Голова Оргкомітету	В.А. Козар
Секретар Оргкомітету	Ю.В. Патлань

Додаток до Заяви
Всеукраїнської конференції Реріхівських організацій,
що відбулася 21-22 квітня 2001 р. у м. Дніпропетровську

"Захистимо Імена і спадщину родини Реріхів,
Міжнародний Центр Реріхів і громадський реріхівський рух"

Як вже було зазначено, факти зарахування реріхівського руху до розряду тоталітарних сект є кричущим порушенням не лише елементарної етики людських взаємин, а й встановлених Конституцією України норм суспільного життя, які визнають честь і гідність людини найвищою соціальною цінністю (Ст. 3), на яку ніхто не має права зазіхати (Ст.68). Конституція України також гарантує кожному громадянину нашої держави "право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей" (Ст.23), "права на свободу думки, слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань" (Ст. 34), "права на свободу світогляду" (Ст. 35).

Релігійний фанатизм - це явище, яке дало чимало трагічних сторінок історії. Тому світовою спільнотою вироблена ціла низка правових актів, що мають на меті запобігати його проявам - "Європейська конвенція з прав людини" (Рим, 4.XI.1950), "Віденьська декларація", Програма дій, прийнята на Всесвітній конференції з прав людини (25 червня 1993 г.) та ін. Інша річ, чи працюють вони в Україні? Це далеко не риторичне запитання.

"Визначенням Архієрейського Собору Російської Православної Церкви "Про псевдохристиянські секти, неоязичництво і окультизм" (грудень 1994 р.), покірливо продубльованим окремими Православними церквами в Україні, було зневажено честь і гідність мільйонів людей (серед яких чимало православних християн). Як не прикро, але ми мусимо констатувати, що окремі представники Православної Церкви (за своїм конституційним статусом такої ж громадської організації, як інші), перевищують свої повноваження і, спираючись на солідний історичний авторитет Православ`я, використовують сумнівні в правовому відношенні важелі впливу на державні органи і структури. Це дедалі більше відчуває на собі реріхівський рух та інші незалежні громадські організації.

З певних причин особливу завзятість у кампанії дискредитації родини Реріхів і громадського реріхівського руху виявляє диякон Андрій Кураєв. Проте новоспечений апологет Православ`я (хоча зі справжньою Православною традицією ми його, власне, і не ототожнюємо) явно має більш далекосяжні плани. Наприклад, у своїх виступах під час приїздів до Києва він допускає брутальні випади на адресу української державності, культури, самосвідомості. Заклики до крайніх форм православного фундаменталізму, що їх "ненав`язливо" поширює Кураєв переважно у молодіжному середовищі, несуть в собі небезпеку провокування неконтрольованої ланцюгової реакції застосування силових методів у вирішенні міжконфесійних та міжетнічних проблем суспільства.

Вищезгадані автори застосували лукавий метод сатанізації інтелігенції, гідний часів інквізиції. Взявши на себе роль ледве не Верховного Судії і виголошуючи вироки та навішуючи ярлики, названі автори дискредитують Російську Православну Церкву, від імені якої вони діють, і брутально паплюжать вічні Євангельські Заповіді про любов до ближнього, про неприпустимість брехливих свідчень. Дві тисячі років тому сказано: "Не судіть, щоб і вас не судили", але новоявлені поборники чистоти Православ`я, схоже, користуються іншою, далеко не Євангельською заповіддю - "Поділяй і владарюй".

Реріхівська спадщина належить до явищ, які повертаються до нас після тривалого забуття і неприйняття або однобокого, тенденційного висвітлення. Разом з поверненням спадщини відроджується громадський культурологічний рух. Родина Реріхів - це плеяда видатних діячів культури і науки: Микола Костянтинович Реріх - видатний російський художник, пензлю якого належать близько семи тисяч прекрасних картин, письменник, вчений, мандрівник, громадський діяч; його дружина, Олена Іванівна Реріх - один із найбільших філософів ХХ ст., блискучий публіцист і перекладач; їхній старший син Юрій Миколайович Реріх - сходознавець зі світовим ім`ям, глибокий знавець мов, історії, культур і релігій Індії та Центральної Азії; Святослав Миколайович Реріх - художник, один із видатних портретистів ХХ століття, тонкий знавець ботаніки й біохімії, шанований в Індії педагог і громадський діяч.

Мистецька і наукова діяльність родини Реріхів була єдиним неухильним спрямуванням до першоджерел і першооснов. Сформувавшись у духовно насиченій атмосфері "Срібної доби" російської культури, Реріхи значну частину свого життя проводять в експедиціях і подорожах світом. У Швеції, Англії, Франції, США Реріхи займаються виставковою діяльністю, засновують низку культурних організацій. Особлива сторінка біографії видатної родини пов`язана з Індією. Свій досвід взаємодії з індійською духовною традицією, - унікальність якої в безперервному ланцюжку спадкоємності культур і поколінь від найдавніших часів до наших днів, і з самими носіями цієї традиції, - Реріхи втілили в серії книг під назвою "Жива Етика", або "Агні Йога". Філософська концепція, що пронизує всю творчість Реріхів, яку вони самі назвали енергетичним мисленням, розсуває обрії пізнання світу і дозволяє інакше, ніж традиційна наука, трактувати такі фундаментальні поняття як Дух, Матерія, Свідомість та їх еволюція.

Ідеї Реріхів є напрочуд спорідненими з українською ментальністю, з нашим історичним досвідом і викристалізуваною у ньому системою цінностей. Однією із найхарактерніших рис української духовної традиції від самих її витоків є Софійність, саме це явище стало принципом культурних спрямувань і творчого мислення М.К.Реріха, на що великий вплив справили відвідини художником Києва. Кордоцентризм, - основоположний принцип української філософії, і вчення про Серце як осередок духовного життя - співзвучні за своєю суттю явища. Прикладом цього є життєва філософія і творчі одкровення Григорія Сковороди, Памфіла Юркевича, Миколи Гоголя, Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Катерини Білокур, Василя Сухомлинського та інших творців українського національного духу.

Реріхів з Україною єднають і зв`язки глибоко особистої сердечної приязні. Відомо, що значний вплив на мистецьке становлення юного Миколи Реріха справило його знайомство з творчістю Тараса Шевченка. Згодом М.К.Реріх бере активну участь у Шевченківському русі в Петербурзі. Плідна співпраця родини Реріхів з українськими митцями, науковцями, окремими громадськими організаціями продовжувалась і після того, як Реріхи опинилися за кордоном.

Серед української інтелігенції і за радянських часів, коли філософські ідеї Реріхів були фактично під забороною, залишався неослабний інтерес до реріхівської спадщини. З 1987 року стає можливим цілісно вивчати цю спадщину як в її філософському, так і в художньому аспекті, легалізуються існуючі і активно утворюються нові організації, що носять ім`я Реріха. Цей процес мав спершу стихійний характер, але після утворення 1989 року в Москві Міжнародного Центру-Музею Реріхів (МЦР), асоційованого члена ООН, куди 1990 року Святослав Миколайович Реріх передав усю спадщину своїх батьків, обравши довіреною особою Людмилу Василівну Шапошникову, став можливим перехід реріхівського руху на якісно новий, конструктивний рівень.

Помітним явищем у культурному житті незалежної України стали пересувні виставки картин-оригіналів Миколи Костянтиновича і Святослава Миколайовича Реріхів зі збірки МЦР, що регулярно, незважаючи на всі кризові моменти, проводилися реріхівськими організаціями України у співпраці з державними музеями. Кожного разу експозиція доповнюється новими фотодокументами та іншими архівними матеріалами. Щороку ці виставки по всій Україні відвідують сотні тисяч людей. Так, знаковою подією 2000-2001 р.р. стало проведення у Національному музеї Тараса Шевченка (Київ), поруч із виставкою творів М.К.Реріха з циклу "Гімалаї", виставки документальних матеріалів "Реріх і Шевченко", та проведення за їх підсумками "круглого столу" за участю авторитетних шевченкознавців, літераторів, журналістів. В результаті - до наукового обігу залучаються маловідомі архівні документи.

У свою чергу, і МЦР сприяє популяризації української культури. Так, до сторічного ювілею Катерини Білокур 2000 року видавництвом Міжнародного Центру-Музею ім. М.К. Реріха разом з Державним музеєм народного декоративного мистецтва України та Українським Реріхівським товариством було видано альбом "Світ Катерини Білокур".

За останні 10 років, у співпраці з провідними українськими науковцями, митцями, громадськими діячами, Українським Реріхівським товариством, Подільським культурно-просвітницьким центром ім. М.К.Реріха та іншими реріхівськими організаціями було проведено низку наукових конференцій.

У багатьох містах України плідно працюють реріхівські організації, які вносять у громадське життя своїх регіонів імпульс культуротворчого ентузіазму. Ними ведеться краєзнавча робота, надається підтримка осередкам народного мистецтва, відбуваються творчі зустрічі, виставки місцевих художників, концерти, лекції, де популяризується українська культура і кращий світовий гуманістичний досвід.

Реріхівський рух в Україні стоїть на позиціях збереження і розвитку національної української культури і є відкритим для діалогу і співробітництва з усіма конструктивними силами. Своєю науково-дослідницькою і культурно-просвітницькою діяльністю реріхівські організації мають на меті сприяти утвердженню в суспільстві ідеалів гуманізму, патріотизму, почуття любові до свого краю, народу і поваги до всіх етнічних і національних культур.

Український реріхівський рух як рух громадської культури є молодою, потенційною і ще до кінця не оформленою силою у суспільстві, яке не так давно звільнилося від тоталітарного режиму. Будучи невіддільним від життя суспільства, цей рух переживає той же процес становлення, кристалізації кращих тенденцій і подолання негативних. На превеликий жаль, цим користуються окремі особи і організації (див. "Заяву Всеукраїнської конференції").

У зв`язку з цим учасники конференції наголошують, що філософсько-етичне вчення Жива Етика, запропоноване світу родиною Реріхів, не є:

Жива Етика не передбачає ніяких контактів із так званими позаземними цивілізаціями, "вищим розумом" тощо.

До Живої Етики не мають відношення дії організацій і осіб, що займаються:

Жива Етика дана для розвитку внутрішньої культури людини. Вона виховує в нас людяність, допомагає позбавлятися егоїзму, спрямовує до самовдосконалення і до Спільного Блага, вчить шляхетності і духовності. Етична концепція філософської спадщини Реріхів є особливо актуальною тепер, коли в усьому світі досить гостро стоїть питання гуманізації науки, узгодження даних природознавчих і суспільних дисциплін, вирішення багатьох екологічних проблем, віднайдення рівноваги між культурою та цивілізацією, узгодження моделей глобального і локального розвитку людства.

м. Дніпропетровськ, 22 квітня 2001 р.

---

Міністерству юстиції України,
Міністерству культури і мистецтв України,
Міністерству освіти і науки України,
Міністерству охорони здоров'я України,
Главам обласних і міських держадміністрацій,

Звернення
Всеукраїнської конференцїї "Захистимо Імена та спадщину родини Реріхів, Міжнародний Центр Реріхів і громадський реріхівський рух"
м. Дніпропетровськ

    21-23 квітня 2001 року відбулася Всеукраїнська конференція "Захистимо Імена та спадщину родини Реріхів, Міжнародний Центр Реріхів і громадський реріхівський рух". У ній взяли участь представники Міжнародного Центру-Музею ім. М.К. Реріха (МЦР, Москва), Міжнародної Ради реріхівських організацій та реріхівських товариств понад 20 міст України. На конференції обговорювалися питання збереження та захисту філософської, літературної та художньої спадщини родини Реріхів та О.П. Блаватської від невігластва і профанації, а їх світлих імен - від наклепів.

    Учасники Всеукраїнської конференції реріхівських організацій відзначили, що в Україні існують окремі угрупування та організації, які, прикриваючись іменами і філософією Реріхів та О.П. Блаватської, застосовують окультні та медитативні практики і специфічні методи впливу на свідомість та психіку людини, розроблені сучасною поведінковою, медичною, соціальною психологією, працюють зі зміненими станами свідомості у своїх послідовників. Подібна діяльність є такою, що протирічить культурно-просвітницькому напрямку і концепції культури, запропонованій М.К.Реріхом, дискредитує реріхівський рух і завдає непоправної шкоди діловій репутації МЦР і організаціям, які співпрацюють із ним. Подібні організації не погоджують свою діяльність із Міжнародним Центром-Музеєм ім. М.К.Реріха, неурядовою організацією при ООН, керівник якого Л.В. Шапошнікова є єдиною довіреною особою родини Реріхів (Доручення від 19 березня 1990 р., видане Л.В.Шапошніковій С.М.Реріхом і завірена Г.Мгеладзе, генеральним Консулом штату Мадрас (Індія).

    Конференція звертається до владних структур України й органів реєстрації суспільних, освітніх, медичних та інших організацій із настійним проханням: без згоди Міжнародного Центру Реріхів не реєструвати і не перереєстровувати назви організацій, які включають імена Реріхів, слова "Урусваті", "Знамено Миру", а також розроблену цими організаціями символіку й абревіатуру на основі символів, які були запропоновані родиною Реріхів.

Від імені Оргкомітету конференції:
Голова Українського Реріхівського товариства (м. Київ)	В.А. Козар
Голова Дніпропетровського міського Реріхівського товариства (м.Дніпропетровськ)	Чистякова Е.П

Діти Індиго,
або “Нерозвинений талант в дитині плаче”